Молодіжна політика, екологія, соціальні проблеми - основні напрямки роботи громадських організацій району на 2010 рік.
Обговорення цих та інших питань відбувалось на засіданні Громадської ради при районній раді 26 січня, у якому взяли участь керівники та представники громадських організацій району, зокрема: С. Толох («Суспільна служби України»), Я. Турченяк («Еко-довкілля»), О. Баранкевич («Наші візії»), О. Коцовський («Моє місто»), І. Лозинська (Союз українок), О. Безкоровайна (Жидачівська РО Союзу українок), М. Турченяк («Просвіта», асоціація творчої інтелігенції «Світ культури»), Г. Козяр (організація істориків «Дзвін»), С. Ревуцький («Фонд Виговського»), В. Коцовський («Асоціація підприємців»), І. Процан (МГО «Районний центр суспільної служби молоді»), Г. Дидина (Братство ОУН-УПА), представник Жидачівської РО «Асоціація інвалідів», В. Ревер (Жидачівський РО «За Україну! За Ющенка!») за участю голови районної ради Р. Баліцкого та заступників голови районної ради П. Дубика та М. Марківа.
Представники громадських організацій обговорили перелік питань та програм, які будуть внесені до плану роботи районної ради на поточний рік. І як, запевнив голова районної ради, жодна з програм не буде затверджена без погодження з громадськими організаціями району.
Учасники зустрічі зазначили, що потрібно зосередитись на вирішенні тих питань, які турбують сьогодні жителів району та сприяють розвитку регіону, а не втілювати програми, нав’язані чи «спущені з верху».
Представники громадських організацій накреслили коло першочергових завдань. Йшлося, зокрема, про молодіжну політику, а це цілий спектр проблем: від популяризації здорового способу життя до виховання молоді у національно-патріотичному дусі (розвиток пластунського руху в районі, проведення святкування 100-річчя М. Лебедя, відкриття центру патріотичного виховання). Практично не приділяється належна увага соціально незахищеним верствам населення. Йде мова про людей похилого віку, які пережили лихоліття війн, репресій. Тим паче, що про гідне вшанування учасників українського визвольного руху йдеться в Указі Президента України №946 «Про додаткові заходи щодо визнання українського визвольного руху XX ст.». Говорили й про допомогу в соціалізації дітей із вадами здоров’я.
Під час зустрічі говорили й про збереження та примноження історичної спадщини району, зокрема формування електронної бібліотеки чи створення сайту, де б розміщувались всі відомості з історії населених пунктів району, краєзнавчі дослідження, перелік та опис пам’яток архітектури, визначні події Жидачівщини та інше.
У світі живих не забувати й про міста мертвих. Проблеми благоустрою, впорядкування цвинтарів також обговорювались представниками громадських організацій. Сьогодні на території багатьох місцевих рад кладовища у жалюгідному стані, занедбані. А це ціла історія нашого краю, адже кладовища - місця останнього спочинку багатьох людей, які свого часу, доклались до розвитку нашого краю: це священики, педагоги, лікарі, громадські діячі.
Цього року продовжуватиметься також ініційований районною радою екологічний конкурс та триватиме програма боротьби з поширенням інфекційних хвороб (туберкульозу, СНІДу) в районі.
Щоб ці наміри не залишились лише на словах та паперах, кожна з громадських організацій має займатись конкретно обраними питаннями – такого висновку дійшли учасники зустрічі.
Про те, як просувається справа із збором коштів на виготовлення стели, що відтворюватиме фрагмент перемоги військ І. Виговського під Конотопом, розповів представник Фонду Виговського С. Ревуцький. Він, зокрема, повідомив, що в районі вдалося зібрати більш як 13 тис грн, 20 тис грн виділено районною радою. Стела вже відлита в бетоні. Залишилось закупити дорогий матеріал – мідь та приступати до останнього найскладнішого етапу виготовлення – виколотки. Звичайно, на це потрібні кошти. Та автори пам’ятного знака й ініціатори його встановлення не втрачають надії, що кошти вдасться зібрати й у квітні (до 300-ліття з дня прийняття Конституції П. Орлика) стела таки буде встановлена на фасад музею І. Виговського в с. Руді.
частково за матеріалами часопису "Новий час"
Оксана ФРАНКІВ.
суббота, 30 января 2010 г.
пятница, 29 января 2010 г.
Триває обговорення!
У даний час триває обговорення роботи нашої організації на 2010 рік. Є ідеї для кількох проктів для дітей вразливих категорій. Хотілось,щоб вони були підтримані донорами. Так що ми працюємо і знаходимось у постійному пошуку!
четверг, 21 января 2010 г.
Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини
18 січня відбулася підсумкова робоча зустріч ініціативної групи з підготовки Альтернативного звіту про реалізацію Україною Конвенції ООН з прав дитини.
На порядку денному обговорення було подання альтернативного звіту з прав дитини в Україні, автором звіту виступила Коаліція громадських організацій з захисту прав дітей. Учасники засідання обговорили ідеї продовження роботи, ініціативи членів групи та можливості щодо їхньої реалізації спільними зусиллями, бачення презентації висновків звіту перед Комітетом ООН з прав дитини.
Зусиллями українських громадських організацій, Комітет ООН з прав дитини отримав текст альтернативного звіту, який є відповіддю на Національну доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН з прав дитини, підготовлену урядом країни і представлену кілька місяців тому. Англійський переклад і редагування доповіді було здійснено ПБО «Кожній дитині» в Україні.
Очікується, що слухання по звіту пройдуть влітку поточного року в м. Женева (Швейцарія). Для популяризації висновків Альтернативного звіту серед широкої громадськості функціонує вебсайт «Громадський моніторинг виконання Конвенції ООН про права дитини», на якому міститься інформація про державні та альтернативні доповіді щодо становища дітей в Україні.
З повним текстом Альтернативного звіту про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини 2002-2008 можна ознайомитися нижче:
http://www.everychild.org.ua/
за матеріалами порталу "Гурт"
На порядку денному обговорення було подання альтернативного звіту з прав дитини в Україні, автором звіту виступила Коаліція громадських організацій з захисту прав дітей. Учасники засідання обговорили ідеї продовження роботи, ініціативи членів групи та можливості щодо їхньої реалізації спільними зусиллями, бачення презентації висновків звіту перед Комітетом ООН з прав дитини.
Зусиллями українських громадських організацій, Комітет ООН з прав дитини отримав текст альтернативного звіту, який є відповіддю на Національну доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН з прав дитини, підготовлену урядом країни і представлену кілька місяців тому. Англійський переклад і редагування доповіді було здійснено ПБО «Кожній дитині» в Україні.
Очікується, що слухання по звіту пройдуть влітку поточного року в м. Женева (Швейцарія). Для популяризації висновків Альтернативного звіту серед широкої громадськості функціонує вебсайт «Громадський моніторинг виконання Конвенції ООН про права дитини», на якому міститься інформація про державні та альтернативні доповіді щодо становища дітей в Україні.
З повним текстом Альтернативного звіту про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини 2002-2008 можна ознайомитися нижче:
http://www.everychild.org.ua/
за матеріалами порталу "Гурт"
вторник, 5 января 2010 г.
Вітаємо усіх друзів та "третій сектор" України!
Різдвяна нічка особлива: Христос родився на землі,
Хай буде свято це щасливим
Хай сяє зіронька в імлі!
І лине променем сріблястим - на щастя, на долю у ваш дім!
Хай буде свято це щасливим
Хай сяє зіронька в імлі!
І лине променем сріблястим - на щастя, на долю у ваш дім!
среда, 2 декабря 2009 г.
Запізніле до ювілею. Стаття Алли КОТЛЯР , "Дзеркало тижня"
Статистика — така дивна річ. Її цифри безликі без порівняння і контекстів. От узяти, наприклад, число 103 542 — саме стільки в Україні на сьогодні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Страшно звучить, правда? Але якщо порівняти із загальною кількістю дитячого населення — 8 325 687, то вийде трохи більше одного відсотка. А якщо відняти від першої цифри 62 965 (кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, над якими встановлено опіку), а потім іще 6 655 (кількість дітей, які виховуються в прийомних сім’ях і ДБСТ), то виявиться, що в різних інтернатних закладах України перебуває 33 922 дитини. І це начебто вже й не така страшна цифра. Ну, якщо, звичайно, не надто замислюватися над тим, що кожна одиниця — доля маленького українського громадянина...
Страшно чути, що щодня в Україні народжується 1300 дітей, а позбавляється батьківської опіки 50! І все-таки дуже приємно знати, що щодня громадяни України всиновлюють 7 дітей, іноземці — 5; улаштовують у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) — 8 дітей, а під опіку і піклування — 40. Тобто в тій чи іншій формі знаходять сім’ю 60 дітей.
І хоча я нічого не можу сказати щодо того, чи стала за останні роки щасливішою українська молодь і чи можуть похвалитися вітчизняні фізична культура і спорт поліпшеними умовами для розвитку, у тому, що стосується сім’ї і дітей, насамперед дітей-сиріт, Мінсім’ї, мабуть, справді є чим пишатися. Що й відзначила керівник представництва ЮНІСЕФ в Україні Юкіє Мокуо на прес-конференції, присвяченій 20-річному ювілею Конвенції ООН з прав дитини, що проходила 19 листопада в УНІАН.
Хоча, на мій погляд, недавні скандали, пов’язані з обвинуваченнями в педофілії, дуже забруднили цю ідеалістичну картинку…
Позитив
За минулі чотири роки в Україні було ухвалено близько вісімдесяти нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. Досить успішно, хоча й не безпроблемно, розпочалася реалізація реформи державної системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки: поліпшилися показники національного всиновлення; у шість разів збільшилася кількість дітей, улаштованих у прийомні сім’ї і ДБСТ; а кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, які виховуються в інтернатних закладах, навпаки, зменшилася за цей час на 40%.
Було запроваджено, а потім і збільшено допомогу при народженні дитини. З 1 січня 2009 року вона становить 12 240, 25 000 і 50 000 гривень на першу, другу, третю (і наступну) дитину відповідно. У 2011 році ці суми планують збільшити, зробивши їх кратними, відповідно, 22 розмірам прожиткового мінімуму для дитини до шести років, 45 і 90 мінімумів. Такий підхід дасть змогу враховувати інфляцію. Нагадаємо, що з 1 листопада 2009 року встановлено новий прожитковий мінімум — для дітей до шести років він становить 632 грн. на місяць.
З 1 січня 2009 року держава надає допомогу в розмірі, встановленому для виплати при народженні першої дитини, також і при всиновленні. Збільшено обсяги фінансування на дітей, які виховуються в прийомних сім’ях або перебувають під опікою. На сьогодні, за словами Юрія Павленка, в Україні існує 11 видів різноманітної держдопомоги дітям, суми виплат за якими за останні роки зросли в 5—11 разів.
На прес-конференції ішлося не тільки про досягнення, а й про проблеми. У тому числі про недостатню кількість дошкільних закладів; про позашкільну освіту і гостру нестачу гуртків, спортивних секцій, майданчиків та інших місць, де діти могли б із користю проводити дозвілля; про забезпечення дітей правом на медичне обслуговування; про запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед дітей і молоді; про проблеми повноцінної інтеграції в суспільство дітей-інвалідів; про необхідність розвитку ювенальної юстиції та багато іншого. Адже, за словами Ю.Павленка, «порушення прав дитини починається в пологових будинках, а можливо, ще раніше — коли майбутня мама стає на облік у жіночій консультації». І нічим заперечити «сімейному» міністру, коли він зазначає, що всі перелічені вище досягнення України у сфері захисту прав дітей — лише перші кроки і що від «крапкових дій, від боротьби з наслідками час переходити до запобіжних заходів, до комплексної політики, спрямованої на захист прав дітей». У цьому зв’язку в березні 2009 року ВР ухвалила Закон «Про Загальнонаціональну програму «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», а розпорядженням Кабміну №1263 від 21 жовтня затверджено перший комплексний план на 2010 рік, на виконання якого планується фінансувати з держбюджету в розмірі 800 млн. грн. (крім фінансування вже наявних програм і видів соціальної допомоги). Чи будуть у «кризовому» держбюджеті гроші на все це й чи справдяться добрі наміри, покаже час.
Ложка дьогтю
На цьому конструктивному поєднанні досягнень, проблем і цілей цілком можна було й хотілося б поставити крапку. Оскільки, по-перше, «ДТ» в різний час неодноразово про все це вже писало; а по-друге, напевно, як і багато журналістів, я не дуже люблю святково-звітні заходи. Попри те що останні завжди є приводом для підбиття підсумків і окреслення нових завдань, справжній «розбір польотів» зазвичай відбувається в інший час — свято не хочеться псувати. Однак ювілей Конвенції ООН про права дитини відзначався в Україні на тлі двох скандалів, пов’язаних з обвинуваченнями у педофілії. І хоч би скільки йшлося б про їхнє політичне підгрунтя напередодні президентських виборів, усім зрозуміло, що скандали ці, які прогриміли на всю країну з нечистою метою, показали лише саму верхівку айсберга. Те, що на прес-конференції, присвяченій питанням захисту прав дітей, про це не було навіть згадано, здавалося дивним. Не говорили на цю тему й на прес-конференції «Ла Страда—Україна», яка відбулася того ж дня і була дана з приводу відкриття електронної гарячої лінії з питань протидії поширенню дитячої порнографії в Інтернеті (www.internerbezpeka.org.ua), приуроченого, вочевидь, до ухвалення 17 листопада ВР у другому читанні дуже неоднозначно сприйнятого інтернет-громадкістю Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії поширенню дитячої порнографії)». Однак дитяча порнографія — і особливо питання її поширення в Інтернеті — це хоча й чимала, але лише частина набагато більшої проблеми сексуального та інших видів насильства над дітьми. Погодьтеся, далеко не всі ці випадки фіксуються на фото- і відеоносіях, у тому числі й із метою комерційного поширення в Мережі.
З розпачу, що така жахлива і, як з’ясувалося, дуже актуальна для українського суспільства проблема замовчується, я спробувала поставити деякі запитання про те, які заходи держава планує вживати та які ресурси задіяти для захисту прав дітей від сексуального насильства.
Держчиновникам запитання не подобалися. Але оскільки проігнорувати їх було важко, а відповісти було нічого, вони просто понижували голос, демонструючи в такий спосіб збентеження і небажання говорити на цю тему.
Утім, судіть самі. Я хотіла з’ясувати, у зв’язку з недавніми скандалами, чи не вважає Мінсім’ї необхідним запровадити в дитячих інтернатних закладах (де діти, як відомо, з багатьох причин починають вести статеве життя досить рано) щорічні медогляди із залученням незалежних експертів-психологів або принаймні зробити їх обов’язковими у випадках, коли навколо інтернатних закладів піднімаються хвилі (подібні до тих, які півтора-два роки тому «омили» одеський Будинок дитини «Перлинка»), — щоб зняти найменші підозри в сексуальному насильстві над дітьми.
Юрій Павленко відповів: «Зараз працює комісія. І я не виключаю, що якусь із цих рекомендацій буде прийнято. Медичні огляди і так проводяться. Можливо, буде запроваджено додаткові види медичного обслуговування в інтернатних закладах».
Людмила Волинець, директор Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дітей, стверджує, що «медичні обстеження проводяться і завжди проводилися». «Взагалі я дуже боюся, — зауважила вона, — виникнення ситуації (і попереджаю про це журналістів), при якій завтра ми почнемо підозрювати кожного дорослого в педофілії так само, як учора всі бігали в масках вулицями. Потрібна системна політика й чітке розуміння проблеми. Питання в тому, що всі структури повинні працювати чесно. Скажи я вам, що ми подолаємо проблему сексуального насильства ось так і так, це буде неправдою. Я дуже хотіла б дати рецепт, скориставшись яким, ми завтра вирішили б цю проблему. Але, на жаль, я його не маю. Тут треба добре думати».
Облишивши розмову з чиновниками, просто погляньмо на дані МВС про кількість злочинів, пов’язаних із розбещенням неповнолітніх. За цей рік їх близько 380. Це справи, доведені до суду. А скільки їх не доведено? Запитаймо в когось, чи існує статистика про кількість абортів, зроблених дівчатками з інтернатів.
У зв’язку з недавніми скандалами ми почали перейматися питанням про контроль над усиновленими дітьми і тими, хто перебуває в інтернатних закладах. Адже щодо перших у нас, як атавізм, усе ще існує таємниця всиновлення, яка заважає не тільки державній допомозі усиновленим дітям, а й контролю за тим, що відбувається в сім’ях.
А хто в країні може сказати, наскільки в нас поширені інцестні стосунки? Про це ніхто не каже навіть на тлі недавнього скандалу. І потім, суть навіть не в першому скандалі, який зчинили, коли комусь стало вигідно, і не в другому, яким, схоже, намагаються заглушити перший, а в самій ситуації, тому що права дітей в обох випадках були порушені. Адже питання не тільки в тому, щоб контролювати. Є тисяча способів діагностувати сексуальне насильство над дитиною, навіть не проводячи медичного огляду. Та чи багато в нас у країні соціальних працівників, які можуть грамотно говорити з дитиною на цю тему? Спочатку потрібно сформувати структуру державної служби з питань сексуального насильства.
Небажання, певне збентеження і неготовність держчиновників обговорювати проблему сексуального насильства над дітьми, вочевидь, є діагнозом і вироком всьому українському суспільству. Роботи щодо захисту прав дітей в Україні — непочатий край. Ми маємо сформувати неприйняття такого явища. Потрібно постійно «лупати сю скалу», про це потрібно як мінімум говорити.
Діти про свої права
Ю.Павленко розповів, які дитячі права, на думку самих дітей, найчастіше порушуються. Так, 50% українських дітей вважають, що найчастіше порушується їхнє право на власну думку і свободу висловлювати її. 29% вважають найбільш обмеженим своє право на відпочинок, 23% — на якісну медичну допомогу, 22% — на освіту і розвиток талантів. Відповідно до згаданого міністром у справах сім’ї, молоді та спорту соціологічного дослідження, 40% українських дітей вважають, що їхні права порушуються в сім’ї рідними та близькими, 30% назвали винними в цьому однолітків.
Цікаво, що більшість батьків звинувачують у порушенні дитячих прав передусім учителів, медиків і держслужбовців, позитивно оцінюючи те, як вони самі захищають права своїх дітей. І мало хто з них при цьому згадує, що стаття 150 Сімейного кодексу України забороняє «будь-які види експлуатації батьками своєї дитини», «фізичне покарання дитини батьками», а також «застосування будь-яких видів покарання, які принижують людську гідність дитини». Саме про порушення цих своїх прав дуже часто говорять діти й практично не згадують батьки.
Страшно чути, що щодня в Україні народжується 1300 дітей, а позбавляється батьківської опіки 50! І все-таки дуже приємно знати, що щодня громадяни України всиновлюють 7 дітей, іноземці — 5; улаштовують у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) — 8 дітей, а під опіку і піклування — 40. Тобто в тій чи іншій формі знаходять сім’ю 60 дітей.
І хоча я нічого не можу сказати щодо того, чи стала за останні роки щасливішою українська молодь і чи можуть похвалитися вітчизняні фізична культура і спорт поліпшеними умовами для розвитку, у тому, що стосується сім’ї і дітей, насамперед дітей-сиріт, Мінсім’ї, мабуть, справді є чим пишатися. Що й відзначила керівник представництва ЮНІСЕФ в Україні Юкіє Мокуо на прес-конференції, присвяченій 20-річному ювілею Конвенції ООН з прав дитини, що проходила 19 листопада в УНІАН.
Хоча, на мій погляд, недавні скандали, пов’язані з обвинуваченнями в педофілії, дуже забруднили цю ідеалістичну картинку…
Позитив
За минулі чотири роки в Україні було ухвалено близько вісімдесяти нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. Досить успішно, хоча й не безпроблемно, розпочалася реалізація реформи державної системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки: поліпшилися показники національного всиновлення; у шість разів збільшилася кількість дітей, улаштованих у прийомні сім’ї і ДБСТ; а кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, які виховуються в інтернатних закладах, навпаки, зменшилася за цей час на 40%.
Було запроваджено, а потім і збільшено допомогу при народженні дитини. З 1 січня 2009 року вона становить 12 240, 25 000 і 50 000 гривень на першу, другу, третю (і наступну) дитину відповідно. У 2011 році ці суми планують збільшити, зробивши їх кратними, відповідно, 22 розмірам прожиткового мінімуму для дитини до шести років, 45 і 90 мінімумів. Такий підхід дасть змогу враховувати інфляцію. Нагадаємо, що з 1 листопада 2009 року встановлено новий прожитковий мінімум — для дітей до шести років він становить 632 грн. на місяць.
З 1 січня 2009 року держава надає допомогу в розмірі, встановленому для виплати при народженні першої дитини, також і при всиновленні. Збільшено обсяги фінансування на дітей, які виховуються в прийомних сім’ях або перебувають під опікою. На сьогодні, за словами Юрія Павленка, в Україні існує 11 видів різноманітної держдопомоги дітям, суми виплат за якими за останні роки зросли в 5—11 разів.
На прес-конференції ішлося не тільки про досягнення, а й про проблеми. У тому числі про недостатню кількість дошкільних закладів; про позашкільну освіту і гостру нестачу гуртків, спортивних секцій, майданчиків та інших місць, де діти могли б із користю проводити дозвілля; про забезпечення дітей правом на медичне обслуговування; про запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед дітей і молоді; про проблеми повноцінної інтеграції в суспільство дітей-інвалідів; про необхідність розвитку ювенальної юстиції та багато іншого. Адже, за словами Ю.Павленка, «порушення прав дитини починається в пологових будинках, а можливо, ще раніше — коли майбутня мама стає на облік у жіночій консультації». І нічим заперечити «сімейному» міністру, коли він зазначає, що всі перелічені вище досягнення України у сфері захисту прав дітей — лише перші кроки і що від «крапкових дій, від боротьби з наслідками час переходити до запобіжних заходів, до комплексної політики, спрямованої на захист прав дітей». У цьому зв’язку в березні 2009 року ВР ухвалила Закон «Про Загальнонаціональну програму «Національний план дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», а розпорядженням Кабміну №1263 від 21 жовтня затверджено перший комплексний план на 2010 рік, на виконання якого планується фінансувати з держбюджету в розмірі 800 млн. грн. (крім фінансування вже наявних програм і видів соціальної допомоги). Чи будуть у «кризовому» держбюджеті гроші на все це й чи справдяться добрі наміри, покаже час.
Ложка дьогтю
На цьому конструктивному поєднанні досягнень, проблем і цілей цілком можна було й хотілося б поставити крапку. Оскільки, по-перше, «ДТ» в різний час неодноразово про все це вже писало; а по-друге, напевно, як і багато журналістів, я не дуже люблю святково-звітні заходи. Попри те що останні завжди є приводом для підбиття підсумків і окреслення нових завдань, справжній «розбір польотів» зазвичай відбувається в інший час — свято не хочеться псувати. Однак ювілей Конвенції ООН про права дитини відзначався в Україні на тлі двох скандалів, пов’язаних з обвинуваченнями у педофілії. І хоч би скільки йшлося б про їхнє політичне підгрунтя напередодні президентських виборів, усім зрозуміло, що скандали ці, які прогриміли на всю країну з нечистою метою, показали лише саму верхівку айсберга. Те, що на прес-конференції, присвяченій питанням захисту прав дітей, про це не було навіть згадано, здавалося дивним. Не говорили на цю тему й на прес-конференції «Ла Страда—Україна», яка відбулася того ж дня і була дана з приводу відкриття електронної гарячої лінії з питань протидії поширенню дитячої порнографії в Інтернеті (www.internerbezpeka.org.ua), приуроченого, вочевидь, до ухвалення 17 листопада ВР у другому читанні дуже неоднозначно сприйнятого інтернет-громадкістю Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії поширенню дитячої порнографії)». Однак дитяча порнографія — і особливо питання її поширення в Інтернеті — це хоча й чимала, але лише частина набагато більшої проблеми сексуального та інших видів насильства над дітьми. Погодьтеся, далеко не всі ці випадки фіксуються на фото- і відеоносіях, у тому числі й із метою комерційного поширення в Мережі.
З розпачу, що така жахлива і, як з’ясувалося, дуже актуальна для українського суспільства проблема замовчується, я спробувала поставити деякі запитання про те, які заходи держава планує вживати та які ресурси задіяти для захисту прав дітей від сексуального насильства.
Держчиновникам запитання не подобалися. Але оскільки проігнорувати їх було важко, а відповісти було нічого, вони просто понижували голос, демонструючи в такий спосіб збентеження і небажання говорити на цю тему.
Утім, судіть самі. Я хотіла з’ясувати, у зв’язку з недавніми скандалами, чи не вважає Мінсім’ї необхідним запровадити в дитячих інтернатних закладах (де діти, як відомо, з багатьох причин починають вести статеве життя досить рано) щорічні медогляди із залученням незалежних експертів-психологів або принаймні зробити їх обов’язковими у випадках, коли навколо інтернатних закладів піднімаються хвилі (подібні до тих, які півтора-два роки тому «омили» одеський Будинок дитини «Перлинка»), — щоб зняти найменші підозри в сексуальному насильстві над дітьми.
Юрій Павленко відповів: «Зараз працює комісія. І я не виключаю, що якусь із цих рекомендацій буде прийнято. Медичні огляди і так проводяться. Можливо, буде запроваджено додаткові види медичного обслуговування в інтернатних закладах».
Людмила Волинець, директор Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дітей, стверджує, що «медичні обстеження проводяться і завжди проводилися». «Взагалі я дуже боюся, — зауважила вона, — виникнення ситуації (і попереджаю про це журналістів), при якій завтра ми почнемо підозрювати кожного дорослого в педофілії так само, як учора всі бігали в масках вулицями. Потрібна системна політика й чітке розуміння проблеми. Питання в тому, що всі структури повинні працювати чесно. Скажи я вам, що ми подолаємо проблему сексуального насильства ось так і так, це буде неправдою. Я дуже хотіла б дати рецепт, скориставшись яким, ми завтра вирішили б цю проблему. Але, на жаль, я його не маю. Тут треба добре думати».
Облишивши розмову з чиновниками, просто погляньмо на дані МВС про кількість злочинів, пов’язаних із розбещенням неповнолітніх. За цей рік їх близько 380. Це справи, доведені до суду. А скільки їх не доведено? Запитаймо в когось, чи існує статистика про кількість абортів, зроблених дівчатками з інтернатів.
У зв’язку з недавніми скандалами ми почали перейматися питанням про контроль над усиновленими дітьми і тими, хто перебуває в інтернатних закладах. Адже щодо перших у нас, як атавізм, усе ще існує таємниця всиновлення, яка заважає не тільки державній допомозі усиновленим дітям, а й контролю за тим, що відбувається в сім’ях.
А хто в країні може сказати, наскільки в нас поширені інцестні стосунки? Про це ніхто не каже навіть на тлі недавнього скандалу. І потім, суть навіть не в першому скандалі, який зчинили, коли комусь стало вигідно, і не в другому, яким, схоже, намагаються заглушити перший, а в самій ситуації, тому що права дітей в обох випадках були порушені. Адже питання не тільки в тому, щоб контролювати. Є тисяча способів діагностувати сексуальне насильство над дитиною, навіть не проводячи медичного огляду. Та чи багато в нас у країні соціальних працівників, які можуть грамотно говорити з дитиною на цю тему? Спочатку потрібно сформувати структуру державної служби з питань сексуального насильства.
Небажання, певне збентеження і неготовність держчиновників обговорювати проблему сексуального насильства над дітьми, вочевидь, є діагнозом і вироком всьому українському суспільству. Роботи щодо захисту прав дітей в Україні — непочатий край. Ми маємо сформувати неприйняття такого явища. Потрібно постійно «лупати сю скалу», про це потрібно як мінімум говорити.
Діти про свої права
Ю.Павленко розповів, які дитячі права, на думку самих дітей, найчастіше порушуються. Так, 50% українських дітей вважають, що найчастіше порушується їхнє право на власну думку і свободу висловлювати її. 29% вважають найбільш обмеженим своє право на відпочинок, 23% — на якісну медичну допомогу, 22% — на освіту і розвиток талантів. Відповідно до згаданого міністром у справах сім’ї, молоді та спорту соціологічного дослідження, 40% українських дітей вважають, що їхні права порушуються в сім’ї рідними та близькими, 30% назвали винними в цьому однолітків.
Цікаво, що більшість батьків звинувачують у порушенні дитячих прав передусім учителів, медиків і держслужбовців, позитивно оцінюючи те, як вони самі захищають права своїх дітей. І мало хто з них при цьому згадує, що стаття 150 Сімейного кодексу України забороняє «будь-які види експлуатації батьками своєї дитини», «фізичне покарання дитини батьками», а також «застосування будь-яких видів покарання, які принижують людську гідність дитини». Саме про порушення цих своїх прав дуже часто говорять діти й практично не згадують батьки.
вторник, 1 декабря 2009 г.
Засідання "круглого столу" на тему "Превентивне виховання: досвід та можливості для співпраці"
відбудеться завтра, 2 грудня ц.р. у приміщенні центру творчості для дітей та молоді м.Жидачева в 11 год. Запрошуємо представників громадських та владних структур.
понедельник, 23 ноября 2009 г.
ПРЕВЕНТИВНЕ ВИХОВАННЯ МАЄ РІЗНИЙ ХАРАКТЕР
Термін "превентивна освіта" був запропонований у 1985 році ЮНЕСКО. Адже проблема превентивності ( профілактики негативних явищ) актуальна у цілому світі та є однією з пріоритетних у системі психолого-педагогічних, медичних, правових, соціологічних досліджень. Це зумовлено тим, що за сучасних реалій наші діти виховуються під загрозами таких явищ як злочинність, алкоголізм, ВІЛ/СНІД, втрати авторитету інститутів сім’ї та школи, побутове насильство, "комерціалізація" альтернативних видів відпочинку та занять спортом, нестабільність політичної системи, загострення соціально-економічної кризи, недосконалість соціального контролю та виховання, недосконалість законодавчої бази про відповідальність за порушення принципів демократії, соціальної справедливості тощо.
Ще однією спробою порушити це питання серед освітян та молоді України , перейняти досвід Литви у галузі превентивної педагогіки, усвідомити рівень даної проблеми для вироблення ефективної превентивної стратегії для виховання наших дітей в контексті європейських стандартів стала реалізація проекту жіночої благодійної організації "Наші візії", центру творчості для дітей та молоді м.Жидачева у партнерстві з молодіжною організацією "Вектор", Калуською філією Союзу українок та молодіжної організації "Майбутнє Тракая( Литва) на тему: "Литва-Україна:один погляд на превентивне виховання у контексті європейскьих стандартів" за фінансової підтримки Посольства Литовської республіки в Україні.
У рамках цього проекту відбувся навчальний візит педагогів центру творчості для дітей та молоді, лідерів громадських організацій Калуша та Жидачева у м.Тракай (Литва). Деякими своїми враженнями хочу поділитись з читачами.
Отже, нашими литовськими партнерами була підготовлена насичена програма знайомства з системою освіти Литви, організації вільного часу школярів, проектами та можливостями для превентивного виховання. Мали ми можливість побувати у гімназіях м.Тракая та м.Рудівішкас, відвідати молодіжний центр у Лєнтваріс, молодіжні клуби молодих помічників поліції у Тракаї та Вільнюсі, сейм Литовської республіки, познайомитись з роботою комісаріатів поліції та громадських організацій по превенції, ознайомитись програмами та освітніми методиками, які використовують у Литві.
До найбільш унікальних пропозицій по профілактиці дитячих правопорушень,що не мають аналогів у Європі, можна віднести створення молодіжних клубів молодих помічників поліції, засновниками яких виступають місцеві комісаріати поліції. Звичайно, кожен співробітник литовської поліції по-своєму організовує профілактичну роботу, але місія поліції у цій країні не тільки захищати громадян від злочинців, а ще й надавати всесторонню допомогу молоді з неблагополучних категорій населення та схильних до правопорушень. Як це діє на практиці? Згідно Закону Литви " Про мінімальну превенцію" представники служб поліції , виправних закладів, соціальні працівники шкіл та місцевих влад, спеціалісти по захисту прав дітей повинні направляти у такі клуби категорії дітей, які не відвідують школи, мають проблеми залежності від наркотиків чи алкоголю, порушують громадський порядок чи вже вчинили злочин, схильні до насильства та ін. Це все контроюється на державному рівні, так як і недопустимість продажу алкогольних та тютюнових виробів дітям до 18 років. Спокуси порушити ці правила немає. Адже вже не один заклад позбувся ліцензії , а представники влади - своєї посади.
Для дітей у таких клубах пропонуються різноманітні заняття у гуртках та спортивних секціях, можливість похарчуватись та випрати свій одяг, можливість організовувати своє дозвілля за допомогою досвідчених педагогів та волонтерів. А ще ці молоді помічники поліції виїзжають на "бойове завдання" спільно зі своїми колегами і працюють з ними на рівні. Найбільш відповідальні діти отримують "значок поліцейського" та можливість безкоштовно вступати у вузи по цій спеціальності,, що підтверджує серйозність намірів та підтримки поліції. Досвід роботи таких клубів є справді унікальним і дуже дієвим. Як говорять самі литовські колеги , це все можливе лише завдяки співпраці усіх інституцій - влади,громади, батьків та школи.
Цікавими є у Литві і проекти "Безпечне сусідство", " Я сам обираю своє майбутнєпроекти по музейній педагогіці, впровадженні різноманітних моделей попередження насильства в сім"ї та школі та ін. Звичайно, у рамках однієї газетної статті не можливо про все розповісти, Тому більш детальну інформацію ми зможете отримати під час роботи "круглого столу" :"Превентивне виховання: досвід та можливості для співпраці", що відбудеться 2 грудня ц.р. в 11 год у приміщенні центру творчості м.Жидачева.
Хочу ще зауважити, що ,звичайно, легко працювати з думкою, що всіх дітей не врятуєш, що ти один не зміниш світ чи законодавство своєї держави, чи ставлення оточуючих до цієї проблеми. Легко. Але не цікаво. Саме тому учасники нашого проекту вибирають дорогу змін та нових ідей і продовжують співпрацю!
Оксана Полівчак,
керівник проекту
Ще однією спробою порушити це питання серед освітян та молоді України , перейняти досвід Литви у галузі превентивної педагогіки, усвідомити рівень даної проблеми для вироблення ефективної превентивної стратегії для виховання наших дітей в контексті європейських стандартів стала реалізація проекту жіночої благодійної організації "Наші візії", центру творчості для дітей та молоді м.Жидачева у партнерстві з молодіжною організацією "Вектор", Калуською філією Союзу українок та молодіжної організації "Майбутнє Тракая( Литва) на тему: "Литва-Україна:один погляд на превентивне виховання у контексті європейскьих стандартів" за фінансової підтримки Посольства Литовської республіки в Україні.
У рамках цього проекту відбувся навчальний візит педагогів центру творчості для дітей та молоді, лідерів громадських організацій Калуша та Жидачева у м.Тракай (Литва). Деякими своїми враженнями хочу поділитись з читачами.
Отже, нашими литовськими партнерами була підготовлена насичена програма знайомства з системою освіти Литви, організації вільного часу школярів, проектами та можливостями для превентивного виховання. Мали ми можливість побувати у гімназіях м.Тракая та м.Рудівішкас, відвідати молодіжний центр у Лєнтваріс, молодіжні клуби молодих помічників поліції у Тракаї та Вільнюсі, сейм Литовської республіки, познайомитись з роботою комісаріатів поліції та громадських організацій по превенції, ознайомитись програмами та освітніми методиками, які використовують у Литві.
До найбільш унікальних пропозицій по профілактиці дитячих правопорушень,що не мають аналогів у Європі, можна віднести створення молодіжних клубів молодих помічників поліції, засновниками яких виступають місцеві комісаріати поліції. Звичайно, кожен співробітник литовської поліції по-своєму організовує профілактичну роботу, але місія поліції у цій країні не тільки захищати громадян від злочинців, а ще й надавати всесторонню допомогу молоді з неблагополучних категорій населення та схильних до правопорушень. Як це діє на практиці? Згідно Закону Литви " Про мінімальну превенцію" представники служб поліції , виправних закладів, соціальні працівники шкіл та місцевих влад, спеціалісти по захисту прав дітей повинні направляти у такі клуби категорії дітей, які не відвідують школи, мають проблеми залежності від наркотиків чи алкоголю, порушують громадський порядок чи вже вчинили злочин, схильні до насильства та ін. Це все контроюється на державному рівні, так як і недопустимість продажу алкогольних та тютюнових виробів дітям до 18 років. Спокуси порушити ці правила немає. Адже вже не один заклад позбувся ліцензії , а представники влади - своєї посади.
Для дітей у таких клубах пропонуються різноманітні заняття у гуртках та спортивних секціях, можливість похарчуватись та випрати свій одяг, можливість організовувати своє дозвілля за допомогою досвідчених педагогів та волонтерів. А ще ці молоді помічники поліції виїзжають на "бойове завдання" спільно зі своїми колегами і працюють з ними на рівні. Найбільш відповідальні діти отримують "значок поліцейського" та можливість безкоштовно вступати у вузи по цій спеціальності,, що підтверджує серйозність намірів та підтримки поліції. Досвід роботи таких клубів є справді унікальним і дуже дієвим. Як говорять самі литовські колеги , це все можливе лише завдяки співпраці усіх інституцій - влади,громади, батьків та школи.
Цікавими є у Литві і проекти "Безпечне сусідство", " Я сам обираю своє майбутнєпроекти по музейній педагогіці, впровадженні різноманітних моделей попередження насильства в сім"ї та школі та ін. Звичайно, у рамках однієї газетної статті не можливо про все розповісти, Тому більш детальну інформацію ми зможете отримати під час роботи "круглого столу" :"Превентивне виховання: досвід та можливості для співпраці", що відбудеться 2 грудня ц.р. в 11 год у приміщенні центру творчості м.Жидачева.
Хочу ще зауважити, що ,звичайно, легко працювати з думкою, що всіх дітей не врятуєш, що ти один не зміниш світ чи законодавство своєї держави, чи ставлення оточуючих до цієї проблеми. Легко. Але не цікаво. Саме тому учасники нашого проекту вибирають дорогу змін та нових ідей і продовжують співпрацю!
Оксана Полівчак,
керівник проекту
Подписаться на:
Сообщения (Atom)